Ожиріння та рак в гінекології.

Ожиріння та рак в гінекології.

     Сьогодні чітко доведено зв’язок між онкологічними захворюваннями та збільшенням маси тіла у жінок, особливо у період постменопаузи. У даній статті описані основні чинники цього патологічного зв’язку, які сприяють збільшенню частоти раку ендометрія, яєчників, шийки матки та молочної залози, а також представлена стратегія мінімізації ризику гінекологічного раку шляхом корекції ваги.

     2018 року було зафіксовано понад 18 млн нових випадків онкологічних захворювань і 9,6 млн смертей від того чи іншого виду раку. Рак молочної залози та три основні гінекологічні злоякісні пухлини – ендометрія, яєчників і шийки матки – це домінуючі «жіночі» види раку, на які припадає більше третини (38,6%) нових випадків раку у світовій популяції (Bray F., 2018), тож ожиріння є встановленим фактором ризику виникнення цих злоякісних пухлин (Arslan et al., 2009).

      Хоча точний механізм впливу надмірної ваги на онкогінекологічні процеси до кінця не ясний, аномалії, пов’язані з ожирінням, такі як порушення толерантності до глюкози, резистентність до інсуліну та системне запалення, як вважається, сприяють розвитку раку (Calle E. E., 2004).

Механізми, що зумовлюють ризик гінекологічного раку за наявності зайвої ваги.

     Сьогодні розглядається безліч механізмів, через які зайва вага може впливати на підвищення ризику раку. Проте більшість науковців виділяють три основні теорії, згідно з якими надлишкова маса тіла може викликати рак через збільшення синтезу естрогенів, наявність хронічного запалення або внаслідок підвищення рівня циркулюючого інсуліну.

     Основним механізмом, за рахунок якого гормони та фактори росту, як вважають, впливають на ризик розвитку раку, є їх регуляторний вплив на баланс між проліферацією, диференціацією та апоптозом клітин. Естроген в організмі жінки відповідає саме за проліферацію (YuX., 2012), а врівноважує його прогестерон. У жінок із надмірною вагою адипоцити у жировій тканині через підвищення синтезу ферменту ароматази виробляють надлишок естрогену, особливо у період постменопаузи, коли саме периферичні тканини відповідають за біо­синтез цих гормонів. Крім того, ожиріння негативно пов’язане з рівнем глобуліну, який зв’язує статеві гормони, що призводить до збільшення біологічно активного естрогену (OnstadM. A., 2016). Надлишок естрогену стимулює проліферативну активність клітин молочної залози та ендометрія, що підвищує ризик раку.

     Існує сильний позитивний зв’язок між рівнем інсуліну натщесерце та ризиком раку у постменопаузі (Gunter et al., 2009), а інсулінорезистентність, яка часто зустрічається у жінок із надмірною вагою та ожирінням, супроводжується високим рівнем циркулюючого інсуліну (Kim et al., 2004). Підвищений рівень інсуліну є сигналом для інших факторів росту, що активують поділ клітин.

    Також ще одним чинником є хронічне запалення – пов’язане з кількома неінфекційними фізіологічними станами, включаючи ожиріння (George et al., 2017). Місцеве та системне хронічне запалення визнано станами, що сприяють ініціації та прогресуванню пухлини, в основному через вироблення прозапальних цитокінів, таких як фактор некрозу пухлини α та інтерлейкін 6 (Morris et al., 2013).

Роль корекції ваги в запобіганні онкогінекологічним захворюванням у пацієнток з ожирінням.

     Згідно з опитуванням J. A. Ligibel (2019) 971 лікаря­ онколога, увага до контролю ваги, фізичної активності та дієти у пацієнтів із раком була високою під час та після лікування. Більшість респондентів погоджувалися з вагомістю доказів щодо зв’язку ожиріння з раком і тим, що зниження ваги має розглядатися як частина профілактики та терапії онкозахворювання.

     Робоча група із профілактики захворювань США та рекомендації щодо відшкодування витрат Medicare радять клініцистам використовувати простий алгоритм для роботи з пацієнтами, які мають зайву вагу та ожиріння:

·         оцінка ІМТ (індексу маси тіла), фізичної активності та дієти;

·         консультування пацієнтів щодо ризиків ожиріння для здоров’я, переваги схуднення, фізичної активності й правильного харчування та варіанти лікування;

·         узгодження цілей зниження ваги й зміни поведінки та деталей плану лікування;

·         допомога пацієнтам у визначенні та усуненні перешкод;

·         організація подальших заходів для надання постійної допомоги.

     У дослідженні H. Yeh (2020) спосіб життя, спрямований на зниження ваги, зменшив частоту раку, пов’язаного з ожирінням, на 16% у дорослих із зайвою вагою або ожирінням та цукровим діа­бетом 2 типу. Аналіз X. Zhang (2019), який включав 13 досліджень, також показав, що порівняно зі стабільною вагою цілеспрямоване зниження ваги було пов’язане з меншим ризиком раку. За даними дослідження M. P. Cleary (2009), середня втрата ваги на 38,5 кг у жінок, середній вік яких становив 43,9 року, супроводжувалася зниженням рівня естрадіолу з 53,9 до 35,7 пг/мл та естрону – з 69,6 до 48,1 пг/мл. Оскільки багато пухлин у пост­менопаузі можуть бути індуковані зростанням рівня естрогену, ймовірно, що втрата ваги та супутнє зниження рівня естрогену мають призводити до зменшення ризику виникнення злоякісних ново­утворень (ChristouN. V., 2006).